Пам'ятний камінь Захисникам вітчизни в с. Мошни (вул. А. Оніщенка)

Теги:
Пам'ятний камінь Захисникам вітчизни в с. МошниПам'ятний камінь Захисникам вітчизни в с. Мошни"Камінець" - саме  таку назву одержав у селян пам’ятник, що стоїть на вулиці Андрія  Михайловича Оніщенка. 
 
Останній пам'ятник встановлено 9 травня 1975 року.

Оніщенко (Медянка). Довго не вдавалося взнати історію цього пам’ятника, бо на ньому викарбувано написи прізвищ та дати : 1919 – 1941- 45 роки.
Деяку ясність внесла Мотрона Михайлівна Гуля, рідна сестра А. М. Оніщенка. Вона і розповіла майже все про той пам’ятник, але про інших похованих людей довелося опитувати їхніх родичів, жителів Мошен...

Там дійсно є захоронення. Першим був похований у тому місці Андрій Михайлович  Оніщенко (1893 – 24.04.1927 рр.), на мітингу біля приміщення парткому  (СЮТ) 25 квітня 1927-го року. Тоді на тому місці був встановлений надгробок із гранітною плитою. Пізніше його іменем була названа вулиця, на якій була його могила. 
Але існує у селі ще одна вулиця, Петра Михайловича Оніщенка (1895 – 1923 рр.), що на Ревках.

Це брати, які в 1918-му році зібрали партизанський загін, котрий був підтриманий багатьма жителями села. Очолив його А.М.Оніщенко, але пізніше ініціативу перебрали на себе комуністи І.С.Смаглій та П.М.Мануйлов. Завданням того загону було якнайшвидше вигнати німецьких окупантів з України. Як тепер відомо, Ульянов (Ленін) за борги перед німцями, за Брестською домовленістю 1918-го року, віддав їм Україну, тому ті прийшли сюди як хазяї. Навряд чи можна це назвати окупацією, а от що то була зрада України, то це цілком очевидно. Тому і піднялися на боротьбу небайдужі люди, які виганяли німецьких зайд.

Серед них активним бійцем та комісаром, членом підпільного ревкому був А.М.Оніщенко.

В окупацію Мошен Денікіним, у 1919-му році, він був евакуйований із соратниками в Київ, а пізніше в Москву, де вступив у компартію, про це вже сповіщають документи партархіву. 

Після вигнання Денікіна він повертається у Мошни, призначається військовим комісаром та начальником частини особливого призначення Мошнівської волості. За це йому отаман Голий виніс смертний вирок та особисто попередив його у обійсті Параски Коваленко (Чмільки), де неждано застукав Оніщенка разом із Острівним Е.М. Тоді їх врятувало те, що вони активно боролися із німцями, тому Голий дав деякий час на визначення. 

Хоча отаман Голий невдовзі загинув, але вирок його залишався в силі, бо не загинули його послідовники, тому Оніщенко залишає свій пост. У 1922-му році його було обрано на посаду голови правління Мошнівської споживчої кооперації, займав він її до1927-го року, коли захворів та помер.

А от, доля його брата Петра Михайловича Оніщенка, котрий після вигнання Денікіна займав посади волосного комісара спочатку в Дубіївці, а потім у Петропавлівці (Свинарці)

Городищенського району була трагічною.  Схоплений уночі у своїй хаті бандою Царенка та «Тузка», був прив’язаний до тачанки, його потягли до лісу, де викололи очі та спалили живцем.

Так свідчать публікації в газетах, але його рідні в один голос стверджують, що трапилася ця трагедія в с.Завадівці. Як бачимо, ховати було нікого, тому родичі до цього часу вважають могилу А.Оніщенка одну на двох, де можна згадати і про його брата Петра.
 
У війну фашисти наказали той пам’ятник зруйнувати та розрівняти те місце, що і було зроблено запопадливими мошнівцям та поліцаями.  Та родичам  А.Оніщенка вдалося сховати уцілілу гранітну плиту до ліпших часів. Інші люди були поховані в тому місці вже у повоєнний час – перенесені з тимчасових поховань.

В 1943-му році після висадки десанту все Підлісся та Лютарівка було спалене німцями та заміновані підходи до лісу, тож на тих мінах і підірвалися партизанські зв’ язкові. Два чоловіки одержали поранення, а Захарченко Вікентій Вікентійович (1925 – 1943 рр.) який був із ними на розвідці в Мошнах, загинув. Сталася ця трагедія в грудні місяці 1943-го року. 

Є там прізвище Гордієнка Йосипа Ністратовича (1920 – 1944 рр.), який загинув біля селища Ірдинь під час його визволення. Після визволення Мошен, 4 лютого 1944-го року, їхні тіла привезли до сільради, котра була в той час у приміщенні колишньої волосної управи (нині СЮТ), бо стару сільраду німці спалили. Тоді і вирішили поховати їх біля могили А.М. Оніщенка та перенесли туди тіла ще трьох людей. Серед них був Гребінник Панас Михайлович (1918 – 1943 рр.), командир загону партизанів із з’єднання Пальохи, який загинув 12 листопада 1943-го року на луках під Будищами. Трохи пізніше сюди перенесли останки героїв громадянської війни: Марченка Харитона Івановича, закатованого бандою, та Шаповала Григорія Костянтиновича (1890 – 1920 рр.), який загинув на Золотонощині, але був перевезений із військовими почестями до Мошен. На тому місці тоді поставили кам’яний надгробок та сіру гранітну плиту, котру зберегли родичі. На ній були висічені надписи імен та прізвищ тих людей, але були вони не чіткі, тому в травні 1975-го року влада поставила новий рожевий камінь. На ньому чітко  висічені прізвища та ініціали людей, що там захоронені. Отже, це невелика Братська могила, але поховання там окремі, із однією плитою на підмурку, на всіх, тому і вийшов досить незвичний розклад дат: 1919 – 41- 45 рр. Із розповідей стає зрозумілим смисл того запису, але залишилося питання: де 1927-мий рік, адже це могила, і помер А.М.Оніщенко у 1927-му році. Інші люди поховані в 1944-му році, і 1945-тий тут ні причому. Отже, це і є наочний приклад, як ідеологія інколи спотворює історію. Планувалося на краще, а вийшло як завжди…

Всі дані про захоронених у тих могилах людей зібрані особисто мною, а надали їх близькі родичі загиблих. Це дружина Гребінника П.М., Гребінник Ольга Кирилівна, 1922 р.н.(по другому заміжжю Савченко), Гуля Мотрона Михайлівна, сестра братів Оніщенків, та рідна сестра Захарченка В.В. – Софія. Про Шаповала Г.К. повідомила Шаповал Г. Є., якій він доводився рідним дядьком, про Марченка Х.І. є дані у архіві (ДАЧО, ф. р-65 оп1, спр 336 арк 90). Тому сумнівів у правдивості даних про тих людей немає. Отже, тепер ми маємо не тільки ініціали та прізвища висічені на граніті, а ще і їхні біографічні дані та спогади про те, як і де
вони померли та загинули. На сьогодні маємо фото лише одного покійного – Захарченка В.В.

Окрім усього сказаного, слід зауважити, що місце, де стоїть той пам’ятник здавна має важку енергетику, чи не найгіршу в Мошнах. Вулиця А. Оніщенка перехрещується вул.. Замедянського, а біля пам’ятника розходиться у дві сторони. Таким чином вимальовується пентаграма або зірка.

Маги та екстрасенси вважають той знак знаком диявола. Можна було би посміятися з такої версії, але старожили Мошен стверджують, що жодна родина, що проживала у зоні тої біди ніколи не була щасливою. Неприємностей вони мали набагато більше ніж інші жителі села, іноді у суміші з трагедіями. Отже, не треба кепкувати з такої ситуації, якою б абсурдною, на перший погляд вона би не була…

Краєзнавець Сергій Гречуха.
скачать dle 10.4фильмы бесплатно
9-08-2015, 09:39. Переглядів: (1291). Коментарів: (0)
Пам'ятний камінь Захисникам вітчизни в с. Мошни (вул. А. Оніщенка)Пам'ятний камінь Захисникам вітчизни в с. Мошни (вул. А. Оніщенка)Пам'ятний камінь Захисникам вітчизни в с. Мошни (вул. А. Оніщенка)Пам'ятний камінь Захисникам вітчизни в с. Мошни (вул. А. Оніщенка)Пам'ятний камінь Захисникам вітчизни в с. Мошни (вул. А. Оніщенка)Пам'ятний камінь Захисникам вітчизни в с. Мошни (вул. А. Оніщенка)

Комментарі


Схожі новини