Історія с. Мошни

  Але за археологічними дослідженнями ця місцевість була заселена здавна. Тут виявлено багатошарове поселення, поселення доби бронзи та черняхівської культури, велика курганна група з 33 насипами.

  На початку ХVІ ст. Мошни належали В.Домонту, у якого село купив О.Вишневецький. Він спорудив тут замок та костьол. 

  З 1592 року Мошни користувались Магдебурзьким правом .Незадоволені своїми ущербними правами місцеві селяни й козаки піднімають повстання у 1625 та 1637 рр. З Мошен надсилав свої універсали козацький гетьман Павло Бут і полковник війська запорізького К.Скидан. Тут повстанці дали бій кінному загону Лаща, стражника війська шляхетської Польщі.

  Активну участь беруть мешканці села у національно-визвольній війні 1648-54 рр. З 1649 р. Мошни стали козацьким сотенним містечком.

Відомий історичний факт : в Мошнах зупинявся 1649 р. російський посол Григорій Унковський, що прямував до Б.Хмельницького в Чигирин. Бував тут і сам гетьман. А 1654 року, після Переяславської Ради, представник російського уряду Тимофій Спасителів прийняв у мешканців села присягу на вірність Росії.

  В другій половині ХVІІ ст. на Мошни не раз наїздили татари і турки – 1665, 1667, 1677-78 рр. Тому 1679 року мешканці села переселилися на Лівобережжя. А за умовами «Вічного миру» 1686 року, Мошни потрапляли до тієї полоси Подніпров’я, яка мала стояти пустою і не підлягала заселенню. Але Мошни поволі залюднювалися знову. Від Вишневецьких вони перейшли до Радзевіллів, потім - до Моравських, Любомирських. Останні продали село князю Потьомкіну. Пізніше село у спадок отримала небога князя Браницькі, яка віддала Мошни у посаг своєї дочці, що вийшла заміж за графа Воронова.

  Таким чином, на початку ХІХ ст. Мошни стають центром великого маєтку, а в 1811 році – містечком. В 641 дворі мешкало тоді 4794 чоловіка, діяла лікарня, працювали ґуральня і цегельня.

  Руками кріпаків граф Воронцов збільшував орні землі, в 1930-х рр.. він провів меліоративні роботи, прорив до 60 км канав, осушив велику площу боліт.В економіці маєтку велику роль відігравало човно-і пароплавство. Саме тут, у Мошнах, біля гирла Вільшанки,1823 року був побудований перший пароплав на Україні «Бджілка», пізніше – «Надія».

  В 1840 році в центрі містечка була побудована Свято-Преображенська церква, а посеред Мошногірського парку виріс трьохповерховий палац графа Воронова. Славилося село своїми умільцями Відомо, що на будівництві Алупкінського палацу графа Воронова працювала бригада ліпників із Мошен.

  Влітку 1859 року в Мошнах побував Т.Г.Шевченко, жив у будинку полковника Грузинського та міщанина Нагановського. Хата останнього збереглася.

  Перед реформою 1861 року господаркою Мошенського маєтку стала поміщиця Балашова.Після реформи 1861 року селяни отримали невеличкі наділи, а заворушення 1862 року не змінило їх становище. Малоземелля та безземелля гнали їх у найми і на заробітки до Херсонської, Катеринославської, Подільської, Таврійської та Київської губерній.

  Разом з тим, в Мошнах зростає промисловість, будуються ґуральня, лісопильний, цегельний, медоварений, воскобійний, 3 маслобійні заводи, просорушка, ковбасня та низка інших невеликих підприємств. До 1900 року Мошни стали значним торгівельним й економічним осередком Наддніпрянщини з власним поштово-телеграфним відділенням, з 32 крамницями, базарами та дводенним ярмарком раз на рік.

  Під час перебування в Мошнах ви дізнаєтесь про ці та інші цікаві сторінки історії села.

   

  З якого б боку ви не під’їхали до Мошен Свято-Преобра-женську церкву видно як візитку села. І навряд чи знайдеться людина, яка, побачивши церкву, не замилується її красою. Красива вона в будь-яку пору року. А особливо, гарна на Великдень, свята Спаса та Маковія, коли біля неї тисячі людей з свічниками, пасками,букетами яскравих квітів.

  Побудована наша Преображенська церква за наказом генерал-губернатора Новоросії графа Михайла Семеновича Воронцова, який став власником Мошен після того, як в 1819 році одружився на дочці місцевої поміщиці Олександри Енгельгардт та польського гетьмана Браницького Єлизаветі Браницькій. Воронцов зробив багато для свого маєтку в Мошнах.  

  Мошни і навколишні села розташовані в болотистій місцевості. Під керівництвом управляючого справами маєтку гвардії підпол-ковника Ягницького було здійснено меліорацію. Замість боліт граф отримав 12 тисяч десятин першокласних луків та орних земель. Будучи людиною високоосвіченою, граф дбав не тільки про розвиток економіки краю, а також культуру та духовність. В 1830 році за його наказом і його коштом почалось будівництво Преображенської церкви у Мошнах. Будівництво тривало 10 років, закінчилось в 1840 році.  

  Автор проекту церкви - італійський архітектор Георгій Іванович Торрічеллі ( 1800-1843 ), який працював міським архітектором м .Одеси. Будучи уродженцем Швейцарії він використовував в своїх проектах досвід західної архітектури. Тому в архітектурі до романтичного стилю додались елементи тюдоровської готики.  

  Будівля церкви цегляна, базилікального типу з трансептом і величною баштою-дзвіницею над притвором. 

  Розміри пам’ятника - 44 х 20 х 39,9 метрів. До широких стін восьмикутного в плані середньохрестя дотикаються з трьох сторін гранчасті капели. Такі ж капели менших розмірів розташовані з північного й південного боку нефа.

  В декоративному оформленні будівлі фантастично переплелись орнаментальні готичні форми з мотивами східного мистецтва. Фасади завершені зубчастими парапетами, капели, середньохрестя і баня-дзвіниця " увенчаны вычурными луковичными главами", стрункі декоративні фіали " с луковичными главками отмечают все углы строения" і ділянки стін між капелами. В інтер’єрі виявлена чітка об’ємно-просторова структура споруди. Напівциркульні капели перекриті конхами, середньохрестя - плоскою стелею, неф - двосхилим перекриттям з декоративними висячими стропилами з фігурною аркою на консолях. Аскетичний образ інтер’єра контрастує з вітіюватими формами фасаду. 

  Церква відноситься до пам’яток архітектури романтичного періоду, в який привнесені риси епохи еклектизму, що дало таке фантастичне з’єднання стильових особливостей.

  Славна наша церква не тільки архітектурою, а й церковним хором, який з року в рік займає перші місця серед церковних хорів Європи. То ж , не дарма побачити нашу красуню-церкву, послухати спів церковного хору приходять тисячі наших земляків, співвітчизників, іноземних туристів, віддаючи данину поваги всім творцям перлини мошнівської землі.

   

  На території Мошногріського кряжу за наказом графа М.С.Ворон-цова було побудовано окрім чудового палацу, величний ландшафтний парк. На жаль після 1917 року, палац було зруйновано, а парк занедбано. І все ж крокуючи його стежками сьогодні, можна побачити старовинний горіховий сад, залишки винограднику, насадження бузку та вікових ялин, старинний глибокий колодязь, воду з якого використовували для поливу квітів в оранжереї. Можна здійснити чудову прогулянку залишками паркової алеї, яка колись тяглася на 50 км.

  В природоохоронному значенні Мошногірря має велике значення. Не випадково, коли постало питання про створення Національного природного парку «Черкаський бір», серед трьох природних об’єктів до нього було включено, окрім Черкаського соснового бору та Ірдинських боліт , і Мошногірський кряж.

  Мошногріський кряж знаходиться у Городищесько-Кам’янському фізико-географічному районі центральної лісостепової області Придніпровської височини. Його територія належить до системи Канівських дислокацій. Максимальна висота їх не перевищує 245 м над рівнем моря і 165 метрів над рівнем Дніпра.. Кряж займає перпендикулярне положення щодо р.Дніпро і тягнеться смугою до 27 км довжиною та 4 км шириною вздовж правого берега р. Вільшанка. Його поверхня слабко хвиляста, схили порізані ярами та балками. Загальна площі кряжа – 2,75 тисяч га.

  Різноманітна фауна Мошногірря. Своїм місцем проживання цю місцевість обрали близько 350 видів хребетних тварин. Клас земноводних, наприклад, представлений 11 видами : звичайним тритоном, часникової жабою, зеленою репухою та ін. Клас плазунів налічує 9 видів, серед них : болотяна черепаха, зелена ящірка, звичайний вуж та ін.

  В широлистяних лісах Мошногірря можна зустріти орла-карлика, змієїда, сірого журавля, кілька видів дятлів, хижих птахів.

  До Червоної Книги України занесені такі мешканці Мошногірря, як тхір степовий, норка європейська, борсук, видра річкова, 8 видів бражників та ін.

  Багато рослин Мошногірського кряжу занесено до Червоної книги України : цибуля ведмежа, любка дволиста,підсніжник, гніздівка звичайна, булатка червона ті ін.

  В 1956-73 рр. тут проводилася акліматизація плямистого оленя з Приморського краю.

  Територія Мошногірського кряжа багата природо-заповідними об’єктами. Тут розташовані комплексний заказник місцевого значення «Мошногірський», комплексна пам’ятка природи загальнодержавного значення «Мошенська діброва», ботанічні пам’ятки «Плантація бархату амурського», «Група вікових ялин» та «Дерево вільхи з дубом», гідрологічні пам’ятки «Каскад лісових озер» та «Підземне джерело», зоологічний заказник місцевого значення «Мошнівський». Всі вони знаходяться під охороною держави.

  Окрім того, що Мошногірря – надзвичайно мальовничий куточок черкаської природи, він має велике природохоронне і рекреаційне значення. Лісові насадження Мошногірського кряжу запобігають руху і зсуву, змиву і розмиву грунтів, регулюють поверхневий стік атмосферної вологи, покращують мікроклімат прилеглих територій. Окрім цього, ліси Мошногірря є джерелом дерев’яної сировини та лікарських трав.

  Відвідання Мошногірря, пішохідні прогулянки його лісовими стеж-ками, дають великий простір для проведення виховної природо-охоронної та екологічної роботи.