"Минаючи убогі села..." (Тарас Шевченко)

Теги: тарас шевченко, мошни, новини мошни
«Отак нам довелося йти ще змалечку колючу ниву!»

Вірш «Сестрі», напевно, знає кожен школяр:

 Минаючи убогі села
 Понаддніпрянські невеселі, 
 Я думав: «Де ж я прихилюсь? 
 І де подінуся на світі»…
 І сниться сон мені : дивлюсь,
 В садочку, квітами повита,
 На пригорбі собі стоїть
 Неначе дівчина, хатина,
 Дніпро геть-геть собі розкинувсь!
 Сіяє батько, та горить!

"Минаючи убогі села..." (Тарас Шевченко)Вірш присвячений Ярині Григорівні Шевченко, за чоловіком Бойко, рідній сестрі поета. Написаний 22 липня в Черкасах під враженням від зустрічі із сестрою 28-30 червня. На той час Ярина овдовіла, і звідси і печаль, і ніжність до сестри: 

 Моя єдиная сестра!
 Многострадалице святая!
 Ти… 
 На панщині , а я в неволі!...
 Отак нам довелося йти
 Ще змалечку колючу ниву!
 Молися, сестро! Будем живі,
 То Бог поможе перейти…

Тарас Шевченко. "Коло Канева"

Як відомо, 15 липня під час повернення від Максимовича до Пекарів, Т.Шевченко ледве встиг відплисти кілька сажнів від берега, як пристав Добржинський налетів на нього і відвіз у Мошни. Тут він проживав у будинку полковника Грудзинського і міщанина-поляка Нагащинського. У Мошнах з ним познайомився учень першої Київської гімназії Василь Маслій (Маслов) – палкий шанувальник поезії Шевченка та майбутній автор його першої біографії, виданої у 1894 році.

 На нашу думку, є підстави стверджувати, що Тарас Шевченко побував у Мошнах  вперше під час своєї поїздки по  Україні 1843-1847 років. Адже у своєму «Щоденнику», після ознайомлення у журналі 

"Минаючи убогі села..." (Тарас Шевченко)Мошни. Хата Нагащинського стоїть і дотепер

«Современник» (1853 №4 ) із статтею польського письменника Михайла Грабовського «Парк князя М.С. Воронцова Киевской губернии», розвінчуючи псевдоміфи про ту чи іншу місцевість, Т.Шевченко напише : «Не міг я  дізнатися, на який народний переказ посилався покійний граф Воронцов, коли назвав у своїх Мошнах гору звичайну Святославою горою… Я думаю, що це просто фантазія сіятельної макітри, і нічего більше. Сіятельному англоману просто забажалося прикрасити свій чудовий парк баштою у вигляді маяка, ось він і створив народний переказ, прив’язавши його до місцевості і аляпувату свою башню назвав башнею Святослава. А Михайло Грабовський ледве документально не довів істинність народного переказу про Святославову гору». 

Щоб зробити такий висновок, потрібно було не лише читати про парк, а й побувати в Мошногір’ї, і переконатися, що з гори Святослав не міг милуватися Дніпром і своїми човнами, які плили річкою. Мошни згадує поет у своєму поясненні чиновникові особливих доручень М.А. Андрієвському, а у повісті «Близнецы»  є згадка про Мошногірський монастир.
 16 липня на квартирі станового пристава поета відвідали земський справник і жандармський офіцер, від яких Т.Шевченко довідався, що він звинувачується у блюзнірстві і богохульстві. На третій день після арешту, за наказом черкаського земського справника В.О. Табачникова, Шевченка доставили до Черкас. Тут він проживав під наглядом поліції в 18 по 22 липня. 20 липня поет під враженням від сіл, які він проїжджав з Мошен до Черкас, написав рядки :

 Минаючи убогі села
 Понаддніпрянські невеселі…

Що це за села? Справа в тім, що нинішня дорога збудована в тридцятих роках минулого століття. А в 50-ті роки ХІХ століття шлях проходив через Будище, Лозівок, Єлизаветівку, Сокирне, Свидівок, Дахнівку. І, скоріше за все, Шевченка вразили мазанки Єлизаветівки, що, мов намисто, розкинулися на пригорбі понад Дніпром.
«Щодень пілати розпинають…»

 21 липня Т.Шевченко написав ще одного вірша в Черкасах «Коли з дурною головою», в якому протестує проти паплюження всього святого , що є в людині.
А вже наступного дня, одержавши розпорядження київського генерал-губернатора І.І. Васильчикова про направлення заарештованого Т.Шевченка «под надзор полицыи » в Київ, Табачников знову відправив поета в Мошни. Звідти  Тарас Шевченко написав листа до Максимовича. 
  
"Минаючи убогі села..." (Тарас Шевченко)Мошни. Будинок колишньої волосної управи, де під арештом перебував Т.Г.Шевченко. Нині - станція юних техніків

«Мои единые други! Я опинився аж у Мошнах , а чого я тут опинися , про те скажу вам, як побачимось , а на сей раз вручителю сего вречите мои вещи,  і гроші , і сорочку , як пошита , і бриль. Може, я ще заїду до вас, як вертатимусь у Петербург, а може, й ні, я ще й сам добре не знаю. Оставайтесь здорові. Нехай вам бог помагає на все добре. На той рік, може, буду вашим сусідом, а поки що не забувайте щирого вашого Т. Шевченка». 
І в другому листі до Максимовича  Тарас Шевченко, відчуваючи, що більше він не повернеться в Україну, писав: «Други мои единые! По требованию начальства я завтра буду в Києві. Добре б ви зробили , якби й ви рушили в Київ. Помолилися б богу і за одним заходом зо мною б побачилися , бо на Михайловій Горі, не знаю , чи швидко нам доведеться бачитись».

 Окремі дослідники намагалися тлумачити, що, мовляв, із Черкас до Києва Шевченко був відправлений пароплавом. Тоді постає питання – яка була потреба вести поета в Мошни, і як він міг опинитися в селі Зеленьки Канівського повіту, де він записав жартівливу пісню «Ой п’яна я, п’яна»?

 26 листопада того ж 1859 року в листі до О.І. Хропаля Тарас Григорович писав: «Як побачите Табачникова, то заплюйте йому всю його собачу морду. Дивно мені, що таку подлую, гнусную тварь земля носит».
 Про цього Черкаського ісправника Табачникова він згадує і в листі до Максимовичів 8 жовтня 1859 року.
Що ж заподіяла поету ця людина і чому воно так запам’яталося Шевченку?

 Феофан Лобода – земляк і давній знайомий Шевченка стверджував, що причиною арешту поета став випадок розмови його в корчмі з використанням зерна. І, мовляв, ця подія могла закінчитися нічим, якби тут не приплуталося скривджене самолюбство земського справника Табачникова. Він, юрист за фахом, писав вірші і займався малярством. Отож, привізши з Мошен в Черкаси опального поета, після обіду почав читати свою писанину, очікуючи схвальної оцінки. «Тарас, прослухавши один чи два вірші, – писав Феофан Гаврилович, – взяв у справника з рук зошит його віршів, поклав назад у шухляду, замкнувши на ключ. Ключ викинув у розчинене вікно, порадивши графоману не шукати ключа. Ображений справник сказав щось різке, Шевченко відповів тим же».

 У журналі «Колокол» за 1 вересня 1860 року розповідається інша версія негативного ставлення справника до Шевченка, мовляв, той поставив вимогу перед Шевченком зняти із себе портрет на весь зріст. Шевченко відмовився. Справник образився і заарештував поета, написавши на нього донос. Звичайно, Табачников, можливо, бажав мати свій портрет, намальований відомим художником. Як і те, що міг змусити поета слухати своє графоманство. Але Т.Шевченко був доставлений на квартиру земського справника Василя Табачникова 20 липня, а рапорт про антиурядову і блюзнірську розмову Шевченка з селянами, землемірами 4 – 5 липня був відправлений генерал-губернатору ще 15 липня. Використовуючи факти з доносів своїх сексотів, Табачников підкреслював у своєму рапорті не лише про богохульство Шевченка, а ще й про те, що той говорив  «что не нужно ни царя, ни попов, ни панов». 
А це вже була кримінальна справа, за якою Шевченка могли направити на заслання. Перечитуючи цей рапорт, ми мимоволі пригадували кримінальні справи 30-х років минулого століття, в яких так само слідчі фальсифікували антиурядові, контрреволюційні висловлювання малописьменних селян, поетів, державних діячів, які опісля при детальній перевірці в 60-х 80-х роках відміталися, як  нічим не підтверджені факти. Так і при перевірці рапорту Табачникова селянин Тимофій Садовий, який був присутній при розмові категорично заперечив наведені у рапорті чутки про антиурядові висловлювання Шевченка, підтвердивши лише богохульні слова. Землемір Іван Хілінський взагалі не з’явився на допит, а його родич Іван Козловський відразу відкинув поліцейські відомості про антиурядові висловлювання. Словом, намір Табачникова вислужитися провалився. 

 Спираючись на  свідчення, Шевченкові вдалося виправдатися перед слідчою комісією. Перебуваючи у Черкасах 21 липня, Тарас з гіркотою писав про цих опричників-фальсифікаторів – земського справника Василя Табачникова і станового пристава Франца Добржинського.

 Щодень пілати розпинають, 
 Морозять, шкварять на вогні. 

"Минаючи убогі села..." (Тарас Шевченко)Але, крім пілатів, Тарас Шевченко назавжди залишив у пам’яті своїй черкаських прихильників і шанувальників. Будучи під арештом в будинку земського справника, що знаходився на розі нинішніх вулиць Фрунзе і Розкопної, поет часто відвідував будинок Андрія і Юхима Цибульських, зустрічався з рибалками Василем і Якимом Слюсарями, Юхимом Боковнею, Степаном Хоменком, які проживали на Митниці поблизу Дніпра. Повертаючись від Слюсарів, Шевченко зробив малюнок однієї із черкаських хат. Цікаві свідчення про перебування Шевченка в Черкасах залишив у своєму щоденнику краєзнавець С.С. Нехорошев. Зустрічався поет і з відомим всьому місту попом, який зрікся свого сану. Його так і звали – «Яків розстрига». Жив він на околиці міста, поблизу Соснівського лісу.

 У 1902 році черкасці, знаючи про те, що з вулиці Верхньої Горової Шевченко любив милуватися Дніпром, порушили  

Тарас Шевченко. "В Черкасах"

перед міською думою питання про перейменування вул. Верхньої Горової на вул. Шевченка. 
 Якось у Цибульських Тараса запитали, чи подобається йому місто. Той відповів: «Місто дуже гарне Дніпром. Дніпро – моя мрія. Недобре, що в Черкасах багато бідноти, скрізь жебраки». 

 Табачников протримав Шевченка в Черкасах чотири дні, а 22 липня відвіз поета знову у Мошни подалі від черкаських друзів. Вранці 26 липня, у супроводі Соцького, Шевченко виїхав за казений  кошт з Мошен до Києва. Соцький, добре знаючи про приязні стосунки поета із знаними в краї родинами, Симиренками, Яхненками, полковником Ягніцьким, їхав до Києва, не поспішаючи, щоб дати змогу поетові оговтатися від пілатів. Згодом про це Шевченко писав у повісті «Мандрівка з приємністю і не без моралі»: «Ми, як добрі хазяї, щадили скотину, і як люди, небайдужі до чарів природи, спинялися попасати коло струмка, або над широким плесом Дніпра, що ненароком врізалося в густелезний ліс. Замість пари днів добиралися до Києва чотири дні».

Матеріал наданий редакцією газети "Сільські обрії"
Дякуємо за допомогу в його оформленні Музею "Кобзаря" Т.Г.Шевченка
скачать dle 10.4фильмы бесплатно
11-06-2015, 09:03. Переглядів: (1269). Коментарів: (0)

Комментарі


Схожі новини