Волонтерські будні.

"Телефонний дзвінок з Черкаського об’єднаного військового комісаріату: «Завтра їде машина». Все налагоджено. Усе як завжди, уже майже два роки підряд. Швиденько усім телефонуємо. Все буде.

Чекаємо хлопців. Зустрічаємо як рідних, за чашкою кави звичайні сімейні розмови про дітей, онуків, що у кого «на дощ» болить. Ніколи не говоримо про поїздку: «Хто? Куди? Коли?» - це зайві питання. «Хлопці, ви заїдете у «???» бригаду, вони десь під «?????» стоять. Там наші знайомі «миші». Коротка відповідь: «Знайдемо».

Мужні чоловіки, які пройшли усі пекельні кола війни, радіють як діти, коли починаємо грузити гостинці на передову (03.08.2016). Ми вкинули помідорів і яблук. Від жителів с.Байбузи привезли 7 кг. макаронів. До помідорів, житель с. Мошни, ОСТРІВНИЙ Володимир, привіз 4 кг риби (лящ в'ялений) і дав 200 гривень хлопцям у дорогу. ШКАРБУТА Богдан, голова села, передав засоби гігієни, такі необхідні у спеку на передовій. ПАНИЧ Микола, приватний підприємець, надав 3 короби копченого м’яса. І як завжди, наша Спасо-Преображенська церква (настоятель отець Олег Мархалевич) надала: 4 мішки сухариків, 6 кг. цукерок, 8 кг. печива, 20 л. олії, 5 кг., крупи, 5 кг. макаронів, 1 мішок борошна, мед.

Телефонуємо знайомим на передову: «Завтра до вас приїдуть гостинці з Мошен». На тому боці у трубці чути як, тремтить голос Сергія. «Дякуємо, дуже дякуємо» - повторює кілька разів. Говорю, що ми їх любимо, чекаємо скорої зустрічі, бажаю удачі. Сльози самі накочуються на очі. Прощаємося. Хто б знав, що ця війна зведе нас із такими людьми.

МИ ВДЯЧНІ ВАМ, НАШІ ЗАХИСНИКИ, ЗА МУЖНІСТЬ І ЛЮБОВ ДО БАТЬКІВЩИНИ."