28 червня. Пам’ятні дати

Теги:
28 червня. Пам’ятні дати
День Конституції України


Цього дня 1996 року, о 9 год. 18 хв., після майже доби безперервної роботи, Верховна Рада прийняла і ввела в дію Конституцію України. Цій доленосній події передували 6 років наполегливої і важкої праці, консультацій, криз і домовленостей. Новітній конституційний процес розпочався одразу ж після прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України» - вже у жовтні була створена Конституційна комісія. Після розпаду СРСР і набуття Україною незалежності у 1991 році стало зрозуміло, що розбудова правової системи в незалежній державі повинна здійснюватися на власній основі – оглядатися ні на кого.

Між 1991-1996 років комісіями, окремо створеними Верховною Радою та президентом, було складено декілька проектів Конституції. Вони тривалий час обговорювалися, доповнювалися і доопрацьовувалися. Найгостріші протиріччя викликали питання розподілу влади і власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим. Ліві сили схилялися в бік применшення ролі президентської влади, приватновласницьких відносин, за надання однакового статусу українській та російській мовам і збереження автономного статусу Криму. Праві, в яких об’єдналися представники «партії влади», підприємницькі кола та депутати національної культурно-мовної орієнтації, виступали за сильну президентську вертикаль, гарантування всієї повноти приватновласницьких прав, панування української мови та ліквідацію автономії Криму.

Тим часом в країні діяла Конституція УРСР 1978 року з деякими змінами.

У ніч з 27 на 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України. Документ отримав підтримку двох третин депутатського корпусу (315 народних депутатів). У ньому визначалася сильна президентська влада, гарантувалися права приватної власності, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної, Крим визнавався автономною республікою а складі України.

А загалом, за тоненькою брошурою, якою є Конституція України – сторіччя народної законотворчості. Тут можна згадати і «Руську правду» доби Київської Русі, і козацькі та гетьманські конституції, включно з Конституцією Пилипа Орлика – однією з найперших на європейських теренах, і Конституцію Української Держави 1918 року.

Від початку прийняття, нинішній Основний Закон України змінювався кілька разів. Нині триває конституційна реформа. Прикметно, що в Конституції України 1996 року передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності держави, то Конституція України, згідно зі статтею 157 і взагалі не може бути змінена.

Події дня:

Цього дня 1651 року поблизу м. Берестечка (тепер Волинська обл.) розпочалась Берестецька битва між селянсько-козацькою армією під проводом Богдана Хмельницького і польсько-шляхетськими військами.

Спочатку козаки успішно атакували поляків, але українців несподівано зрадили союзники – кримські татари, очолювані ханом Іслам-Гіреєм ІІІ. Не витримавши артилерійського вогню (подейкували, що їх підкупила польська шляхта), татарські загони відступили на Крим, захопивши в полон Богдана Хмельницького, який намагався їх утримати.

У козацькому війську, що залишилося без гетьмана, почався розбрат. Старшина всіма силами намагалася утримати порядок, але дарма. Ані кропивенський полковник Джалалій, старий товариш Хмельницького, ані Матвій Гладкий та Іван Богун, ані духовенство, що перебувало в таборі, не могли дати ради козацькому війську.

Поляки дізналися про ті всі події й рушили наступом на козацький табір. 10 липня 1651 року (30 червня за ст.стилем) сталася остаточна катастрофа: поляки розгромили козацький табір, захопили артилерію, обози і майно. Решткам селянсько-козацького війська на чолі з Богуном, Джалалієм і Гладким вдалося прорвати польсько-шляхетське оточення під Берестечком і відступити на Київщину.

Наслідком Берестецької битви був надзвичайно важкий і принизливий для українців Білоцерківський договір, підписаний у вересні 1651 року.

28 червня 1917 року, у Києві, на закритому засіданні Малої Ради створено Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради, по суті, перший український уряд.
28 червня. Пам’ятні дати

Генеральний Секретаріат складався з 8 генеральних секретарів і генерального писаря. Головою і генеральним секретарем внутрішніх справ було обрано Володимира Винниченка. До складу Генерального Секретаріату також ввійшли: Павло Христюк - генеральний писар, генеральні секретарі: військових справ - Симон Петлюра, фінансів – Христофор Барановський, земельних справ - Борис Мартос, судових справ - Валентин Садовський, продовольчих справ - Микола Стасюк, народної освіти Іван Стешенко, міжнаціональних справ - Сергій Єфремов.

29 липня 1917 року УЦР ухвалила «Статут вищого Управління Україною» («Статут Генерального Секретаріату»), який проголошував цей орган найвищим крайовим виконавчим органом, визначав його структуру і функції.

Ювілеї дня:

441 рік від дня народження Пітера Пауля Рубенса (1577-1640), фламандського живописця. Автор творів на біблійні, міфологічні та алегоричні сюжети («Зняття з хреста», «Вакханалія», «Персей і Андромеда», «Бог річки Шельди, Кібела і богиня Антверпена»), портретів (Марії Медічі, Єлени Фоурмен з дітьми (одна з кращих робіт, вражаюча схожість з Ренуаром)), пейзажів («Пейзаж з веселкою», «Повернення женців»).

Фахівці вважають Рубенса не надто глибоким художником – композиціям і персонажам його творів не вистачає тієї духовної зосередженості і внутрішньої глибини, котрої сповнені твори стародавніх майстрів, але цінують його передусім як живописця, віддаючи належне м’якому, теплому колориту його картин, по-справжньому соковитому, «сяючому» живопису.

З особливою майстерністю Рубенс писав жіночу наготу. Вона далека від класичних канонів: північні художники так ніколи й не навчилися «античним» строгим і чистим лініям та пропорціям італійських Венер. Рубенс писав своїх вітчизняних красунь – пишних, широкостегневих і дебелих, навмисно відходячи від класичного типу краси: він говорив, що не варто наслідувати античним статуям, «бо в наш час, сповнений численних оман, ми надто далекі від того, аби створити щось їм подібне» і додавав, що людські тіла нині сильно відрізняються від античних, «так як більшість людей вправляються лише в їжі та питві».

Але в живописному почерку Рубенса стільки артистизму, що доволі важкі тіла в оригіналі такими не здаються: вони виглядають легкими, сповненими своєрідної грації. Цікаво, що одним із головних і постійних замовників Рубенса був орден єзуїтів (хоча всі картини художника досить «язичницькі»).

306 років від дня народження Жан-Жака Руссо (1712–1778), французького філософа, просвітителя, письменника-енциклопедиста. Жан Жак Руссо народився в родині швейцарського ремісника-годинникаря. Мати померла при пологах, батько кинув його, коли хлопцеві було 10 років. Виховувався у дядька. Недовго навчався у нотаріуса, працював у граверній майстерні; служив лакеєм в будинку графині де Версиліс, а після її смерті – в палаці графа де Фавіра.

У 16 років добровільно змінив віросповідання – з кальвініста став католиком. За допомогою католички пані Варан, Руссо отримав гарну музичну освіту, вивчав філософію, геометрію, алгебру, ботаніку. Період, проведений під опікунством цієї жінки (10 років), сформував його як особистість, затвердивши нахил до гуманітарних наук.

У 31 рік Руссо призначили секретарем французького посольства у Венеції. Там він проявив себе як кмітливий працелюбний чиновник, але кар’єру не став робити. Він захоплюється літературою і музикою. В 1748 році у зв’язку з організацією «Енциклопедії» Дідро запропонував йому написати статті для розділу музики і редагувати цей матеріал. Так Руссо став французьким енциклопедистом. Написаний ним в 1761 році для «Енциклопедії» «Досвід про походження мов, а також про мелодії і музичне наслідування» і нині є фундаментальним посібником.

До найвідоміших літературних творів Руссо належать автобіографічний роман «Сповідь» та роман «Юлія, або Нова Елоїза». Він є також автором першої комічної опери «Сільський чарівник».

Роковини смерті:

День пам’яті Петра Болбочана (1883-1919), українського військового, полковника Армії УНР, однієї з найяскравіших постатей української революції 1917–1921 років. Народився він в селі Геджев Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині село Ярівка Хотинського району Чернівецької області) в родині священика. Пішовши по стопах батька, закінчив Кишинівську духовну семінарію, але згодом змінив рішення і подальше життя присвятив військовій справі.

З початком Української революції, у 1917 році, Балбачан в Армії УНР. Його перший військовий досвід в українській армії це Республіканський курінь (бл. 500 осіб, переважно інтелігенція та свідомі офіцери), на чолі якого він брав участь у придушенні січневого повстання більшовиків у столиці 1918 року. Згодом, у лютому 1918 року, Республіканський курінь приєднано до Окремого Запорізького корпусу, що став найбоєздатнішою військовою одиницею.
28 червня. Пам’ятні дати

Очолювані Болбочаном «запорожці» відіграли ключову роль у визволенні від більшовиків Лівобережної та Південно-Східної України навесні 1918 року. Тріумфом українського війська стала Кримська операція, в ході якої сили Запорізької дивізії під командуванням Болбочана форсували Сиваш і здобули Крим.

Під час другого наступу більшовиків на Україну командував Лівобережним фронтом, прийнявши на себе удар усіх радянських дивізій. У нерівній боротьбі українська армія не вистояла і відступила до Кременчука. Болбачан був звинувачений у поразці й заарештований. Його розстріляли біля станції Балин на Поділлі (нині Хмельниччина). Розстріляли не вороги, а свої. Полковник став жертвою політичних інтриг українських діячів-соціалістів, що тоді переважали в уряді Директорії. Його звинуватили в тому, що буцімто планував здійснити переворот.

Згодом один з очільників більшовицького війська, що рухалось на Україну, Володимир Антонов-Овсієнко визнавав, що «допоки був живий Болбочан, він Україну не віддав би».скачать dle 10.4фильмы бесплатно
28-06-2018, 14:00. Переглядів: (82). Коментарів: (0)

Комментарі


Схожі новини