Погода: Мошни C Графік роботи: Пн-Чт: 8.00 - 17.15, Пт: 8.00 - 16.00 (Обідня перерва: 13.00 - 14.00)
Інформація / Устименко Олег / Цей день в історії 04 вер 2019 09:00

4 вересня. Пам'ятні дати

4 вересня. Пам'ятні датиСьогодні день пам’яті Василя Семеновича Стуса (1938-1985), українського поета, перекладача, літературознавця і правозахисника.

Народився Василь Стус у селянській родині на Вінниччині, але дитинство і юність минули на Донеччині – краї, який дав нам Івана Світличного, Івана Дзюбу, Василя Голобородька, Миколу Руденка, Олексу Тихого. Навчався в Донецькому педагогічному інституті (нині Донецький університет), трохи вчителював на Кіровоградщині, потім - армія. Під час навчання і служби став писати вірші. Його перші публікації з’явилися в 1959 році в «Літературній Україні». Напутнє слово до них написав Андрій Малишко. Восени 1963 року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР. У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відрахували з аспірантури, за ним почало стежити КДБ. Попри схвальні рецензії на його поезії, ані перша («Круговерть»), ані друга («Зимові дерева») Стусові збірки так і не були надруковані. У січні 1972 року його вперше арештували. Впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. Після повернення восени 1979 року до Києва він приєднався до гельсінської правозахисної спілки. Попри те, що його здоров’я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі: спочатку формувальником II-го розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни, а після цього і до другого арешту – в цеху № 5 промислового об’єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт». У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму ВС 389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням співв’язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Загинув у ніч з 3 на 4 вересня, в карцері, можливо, від переохолодження. Офіційна версія смерті поета - зупинка серця. Василь Стус був похований спочатку на табірному кладовищі і лише у 1989 році разом із побратимами - Юрієм Литвином і Олексою Тихим був перепохований на Байковому кладовищі Києва. Останнім часом на передній план виходить більше героїчна біографія Стуса та його національне подвижництво (він і дійсно був «людиною морального абсолюту», як зауважує Іван Дзюба), але не варто забувати, що Стус – передусім поет. І до того ж, поет найвищого ґатунку. Поет європейського класу, ні на кого не схожий, надзвичайно глибокий і самобутній. А найбільшою шаною в день пам’яті поета є, перш за все, читання його творів.

Події дня:

90 років тому (1928) було затверджено новий український правопис (т.з. скрипниківський), що діяв до 1933 року. Він передбачав, зокрема, літеру «ґ» для іншомовних слів, запозичених після 1860 року, позначення м’якості іншомовного «л» (аероплян, бльокада, блюза) та ін. У 1933 році цей правопис було переглянуто і значно перероблено - вилучено літеру «ґ», змінено правило вживання роду в деяких іншомовних словах, скасовано пом’якшення іншомовного «л» тощо. Майже всіх мовознавців, що розробляли й запроваджували український правопис 1928 року в 30-их роках було репресовано за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі».

75 років тому (1943) в Кремлі вперше після Жовтневого більшовицького перевороту очільник Радянської держави Сталін зустрівся з ієрархами Православної церкви; ця зустріч багато в чому визначила подальший характер взаємин між офіційною владою і церквою. Церкву представляли Патріарший намісник митрополит Сергій (Страгородський), Ленінградський митрополит Алексій та екзарх України Київський і Галицький митрополит Миколай. З боку влади, крім Сталіна були присутні міністр іноземних справ В’ячеслав Молотов і генерал НКВС Георгій Карпов. Результатом зустрічі стало рішення про скликання Архієрейського собору, який 8 вересня обрав відкритим голосуванням Сергія (Страгородського) Патріархом Московським і всієї Русі. Для контролю за Церквою було створено Раду у справах Російської православної церкви при РНК СРСР (з 1956 р. Рада у справах релігій при Раді Міністрів СРСР; розпущена в 1991 р.). Очолив Раду генерал НКВС Г. Карпов. З одного боку Сталін начебто давав православній церкві «зелене світло», а з іншого – встановлював над нею (майже офіційно) тотальний контроль радянських репресивних органів і робив одним із важелів радянської пропаганди.

Ювілеї дня:

250 років від дня народження Франсуа Рене де Шатобріана (1768–1848), французького письменника (один з основоположників романтизму в європейській літературі), політичного діяча. Народився в Бретані в аристократичній родині. В юності захоплювався модними тоді ідеями Руссо і Вольтера. У 23 роки здійснив подорож до Америки. Після повернення на батьківщину примкнув до роялістів, але невдовзі емігрував до Англії. Там він написав свій перший твір, у якому показав невідворотність революції через занепад старого режиму. Книга була наскрізь просякнута анархічними настроями. Але в 1798 р. Шатобріан (подібно Паскалю) переживає раптовий внутрішній переворот, після якого стає ревним християнином. «Моє повернення в лоно Церкви, - писав він, - не було наслідком якогось величного чи надзвичайного одкровення… Але сталося так, що серце моє прозріло. Можливо, це і є найбільшим чудом: коли ти раптом починаєш бачити; коли Господь дотикається до тебе мертвого, а ти по-справжньому оживаєш…» Саме тоді 30-річний Шатобріан починає писати велику апологетичну працю «Геній християнства». Твір видали у 1800 р., після повернення автора з еміграції в Париж. У Франції був якраз період тимчасового примирення церкви з державою, тому книжку сприйняли з ентузіазмом (за 2 роки – 4 видання). Наполеон І прихильно ставився до письменника і призначив його першим секретарем французького посольства в Римі. Але поступово Шатобріан зневірився і в бонопартизмі, і в Бурбонах. У своїх останніх роботах він передрікав закономірність приходу демократії: «Європа прямує до демократії… На зміну монархії приходить республіка. Наступає ера народів…» («Замогильні записки»). Шатобріан справив значний вплив на розвиток європейської (передусім французької) гуманітарної думки.

110 років від дня народження Едварда Дмитрика (1908-1999), американського кінорежисера українського походження. Поставив кінофільми: «Перехресний вогонь», «Молоді леви», «Міраж», «Синя борода», «Зламаний спис» та ін. У його стрічках знімались Хамфрі Богарт, Марлон Брандо, Шон Коннері, Грегорі Пек, Брижіт Бардо, Кірк Дуглас, Елізабет Тейлор. Батьки Едварда Дмитрика були бідними селянами з Тернопілля. Після еміграції до США вни довго мандрували по країні, аж поки не осіли в Сан-Франциско. З дитинства Едвардові довелося заробляти на шматок хліба. Він продавав газети, потім влаштувався на кіностудію «Парамаунт» - працював кур’єром, помічником по світлу, монтажером, оператором і зрештою помічником режисера. Здобув і освіту, закінчивши Каліфорнійський технологічний інститут. Перший свій фільм зняв у 1935 році, але відомим став завдяки антифашистським кінострічкам «Діти Гітлера» (1943) і «Перехресний вогонь». І все було б добре, якби у США не почалось «полювання на відьом» – сумнозвісна «маккартиська кампанія», спрямована проти лівих інтелектуалів. Потрапив під цькування й Едвард Дмитрик, який був не тільки голлівудським кінорежисером, але й членом компартії США. 25 листопада 1947 року керівники голлівудських студій оприлюднили «чорний список» із десяти відомих кінематографістів, котрі відмовилися давати свідчення Комісії Конгресу з розслідування антиамериканської діяльності (комісія Маккарті). Прізвище Дмитрика теж було у списку. «Голлівудська десятка» була засуджена на тюремний термін до 1-го року. Вийшовши з в’язниці, Дмитрик збагнув, що став справжньою парією – «червоним», «неблагонадійним»; його звільнили з роботи, влаштуватися на нову він не міг, засобів до існування не було. Саме тому режисер перебрався до Великобританії. Втім на чужині довго не затримався, зняв лише один фільм – «Даждь нам днесь» (присвячену знайомій важкій долі мігрантів) і повернувся в Америку. Зневірений, морально зламаний, Дмитрик вирішив дати свідчення Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. Лише після цього йому дозволили знову знімати кіно. Він зняв ще 25 кінофільмів – доволі непоганих «середніх» фільмів, адже ніколи не дозволяв опускатися нижче певного рівня, ніколи не робив відверту халтуру. В 1970 році залишив кінорежисуру, зайнявся викладацькою діяльністю, написав декілька книжок про кіномистецтво.

110 років тому народився Олександр Пилипович Кришталь (1908-1985), український учений-ентомолог та еколог, доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри фізіології безхребетних Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Батько відомого українського біофізика Олега Кришталя.

Роковини смерті:

Сьогодні виповнюється четверті роковини смерті Олега Задоянчука (1971-2014), журналіста Укрінформу, який загинув у ніч на 4 вересня в результаті артобстрілу системами «Смерч» під Луганськом. Олега мобілізували 29 серпня. 2 вересня у числі ще 16 новоприбулих бійців він прийняв присягу у 12 батальйоні територіальної оборони Києва. У ніч на 4 вересня ворожа артилерія знищила їхній табір у селі Дмитрівна Новоайдарського району. Олег Задоянчук народився 10 липня 1971 року у Хабаровську. У 1995 році закінчив Київський університет імені Шевченка. Працював на телевізійних каналах 1+1, «Новий канал», «Сіті», «5 канал», в інформагентствах УНІАН та Укрінформ. Загиблому журналісту було лише 43 роки.
Наверх