Украдений монумент, або приклад бездуховності.

Теги: мошни, мошни історія, монумент мошни, памятник культури
Украдений монумент, або приклад бездуховності.Як відомо, у 1819-тім році володарями Мошнівського маєтку стає подружжя Воронцових. Тож управління маєтністю переходить до рук М.С.Воронцова, який був черговим власником Мошен. Це був досить розумний, заможний та практичний чоловік. Одним з його проектів було проведення меліоративних робіт та ще бажання мати біля свого нового палацу річку, замість численних боліт. Для цього було запрошено інженерів – гідрографів та спроектоване нове русло рукотворної річки. Була проведена меліорація земель, що не оброблялися, зникли болота та мочарі – розплідники хвороб, а до земель маєтку додалося майже 10 тисяч гектарів орної землі та сінокосів.
 
Майже 60 км. цієї річки було прокопано вручну нашими предками, лопата і була отим "механізмом”, який здійснив таку гігантську роботу. До нинішнього часу старожили називають цю річку канавою. Як видно, закріпилася ця народна назва за річкою назавжди. Вже у 1823-му році із стапелів на річці Мошна повз пристань, що була праворуч на Деригородку, по новому руслі Вільшанки вийшов у плавання по Дніпру перший пароплав, створений руками мошнівських умільців. До того часу пароплавів на Дніпрі не було... 

Як бачимо, задуми господаря успішно здійснилися, і немалою заслугою у тому була праця колишніх мошнівців. За наказом та на кошти Михайла Семеновича Воронцова в честь будівничих нової річки та виготовлених на ній пароплавів було встановлено монумент на березі річки. Точної дати його встановлення знайти не вдалося, та можна зробити припущення, що збудували його в кінці першої половини 19-го століття. Стояв він на правому березі річки Вільшанки, за десять метрів від нового її русла, праворуч від мосту, що був на дорозі з Мошен до Брами палацу (нині вул. А.Оніщенка). Це була стела, виготовлена з гранітних блоків, на якій із чотирьох її боків були закріплені таблички із словами вдячності будівничим річки, пароплавів та всім людям, що допомогли своєю працею втілити сміливі задуми в життя. Стояв той монумент так, що ці таблички були звернені до чотирьох сторін світу! 

Проіснував цей пам’ятник до двадцять сьомого року минулого століття, майже сто років, а потім зник. Відомостей про причину його зникнення в архівах немає жодних. Залишилися лише залишки міцного фундаменту, що виступають із землі і понині. 

Виявилось що цей монумент було просто украдено…

Украдений монумент, або приклад бездуховності.У ті роки, окрім терору та голодомору, комуністичними активістами було вчинено ще один злочин на місцевому рівні. На своїх партійних зборах вони вирішили якось увіковічнити десяту роковину свого правління. Знайшлися розумники, котрі зметикували як без особливих затрат зробити задумане. Старий воронцовський пам’ятник вирішили розібрати, перевезти в центр села та зібрати знову. Ота акція приурочувалася десятій річниці Жовтня. Та сталося зовсім не так, як було заплановано. До тодішнього ювілею монумента так і не відкрили. Послані на розборку некваліфіковані люди пошкодили блоки, із яких він складався. Довелося виготовляти інші, на що пішло немало часу, а велика яма, що була вирита під фундамент не була закидана камінням, бо його просто не було. Зелені від люті партійці виганяли на роботу своїх комсомольців, а ті ніяк не хотіли задурно тягати велике каміння. Тоді партійні боси вищого рангу прислали у Мошни військових, які і зібрали того пам’ятника. Зверху поставили зірку у вінку, прикрутили таблички. На них є напис, що пам’ятник встановлено на честь "героїв громадянської війни 1919 –1920-тих років», отих, що вчинили братовбивчу бійню за химерну ідею, знищили парк М.С.Воронцова та все, що з ним зв’язане, на довгі роки скалічили долі тисяч односельчан...

Урочисте відкриття того пам’ятника відбулося, вже набагато пізніше. Зігнали на мітинг людей,солдати постріляли із рушниць, бабахнула навіть гармата, яку кіньми притягли аж із Черкас. Про все це розповідає О.А.Попудрібко у своїй краєзнавчій книжечці «Шлях на Пісок». Та іще страшнішими були розповіді старожилів про ту "новобудову” , де один безкарний злочин породив багато інших. Недостачу каміння для пошкоджених блоків та під фундамент монумента влада вирішила у такий спосіб – перетягла туди гранітні надгробки із обох цвинтарів Мошен, а на опорядження навкруги пам’ятника розібрали цегляну огорожу Спаської церкви. Не виключено, що під фундамент пам’ятника пішли надгробки її померлих настоятелів, бо залишився там лише один кам’яний хрест. Мабуть, оті варвари зачепити його все – таки не наважились... Той владний акт вандалізму знищив не тільки пам’ятники колишніх жителів містечка, а й шматочок його історії. Так сталося тоді у самому центрі села.

Отаким було "відкриття” монументу. Та залишились відтоді на ньому іще три місця, де повинні бути якісь записи на табличках. Тож пізніше, вже після війни 1941 – 1945 років, туди записали захисників Батьківщини та партизанів.
Не думаю, що люди, які полягли в боротьбі з ворогом були б раді, що їх подвиг увіковічнять на вкраденому та на знищеній пам’яті давно померлих людей. А що стосується правдивості тих розповідей, то про все те свідчить сам пам’ятник. Придивіться уважно, і Ви побачите, що гранітні блоки, які розкололися при демонтажі, замінені іншими, але вони суттєво відрізняються, бо мають інший, світліший колір граніту. А цегла, якою викладено все навкруги монумента не розсипалася і досі, бо то - виріб "воронцовського” цегляного заводу. Саме із неї колись була збудована огорожа біля входу у Спаський храм. Міцна, але і вона не встояла перед новітніми варварами. Оце і є наочний приклад, де ідеологія переважила здоровий глузд та всі норми звичайної людської моралі...

От тому і немає в архівах відомостей, бо колишня влада щоби утаємничити свою дурість їх методично вишукувала та знищувала. Та хіба можна знищити перекази свідків тих подій, в яких лишився тільки біль душі та осуд і більше нічого...

Як не дивно, пережив той монумент страшний період окупації, залишившись неушкодженим, стоїть він і понині, якраз навпроти Спасо – Преображенської церкви. Мало кому із односельчан та жителів Черкаської області відома його історія. За примхами долі був він "переселений” як і урочище Лютарівка, місце, де колись його спорудили, але значно раніше та в іншій якості.

До цих пір у Мошнах існує ідея, щоби увіковічнити монументом побудову першого на Дніпрі пароплава та копаної річки. Щоби туристи та гості села, а також самі односельчани мали уявлення, на якій землі вони перебувають. Як видно, це можливо, і не потребує великих затрат, потрібно лише реставрувати таблички на монументі, що спорудив М.С.Воронцов, повернувши йому споконвічну його місію.

Можливо, не треба буде робити навіть якоїсь реставрації, просто треба спробувати повернути таблички на інший бік. Щось мені підказує, що первинні записи там є… 

Та існує інша проблема. З часу побудови нового Меморіалу в селі, біля Будинку Культури ( саме там тепер проводяться усі міроприємства з вшанувань загиблих односельчан у всіх військових конфліктах та техногенній катастрофі Чорнобиля), старий монумент утратив своє ідеологічне навантаження. Компартії, що його, вибачте, «стибрила» в селі тепер майже немає. Тож, нікому піклуватися про його стан, а в сільського голови Чорновола А.Т. про культурну спадщину села як то кажуть «голова не болить». Подивіться на світлини пам’ятника з інтервалом у п’ять років. Дощі та негода упевнено почали знищення Монумента. А це означає, що до кінця третьої каденції пана Чорновола для його реставрації вже потрібні будуть нові блоки. Та де їх доведеться брати? На сільських кладовищах якісних гранітних надгробків більше немає…

Розвалиться воронцовський пам’ятник, вже в болото перетворилася унікальна річка (з якої п’ють воду Черкаси), зникне пам’ять про минуле. Хтось там казав, що без нього немає майбутнього?

Можливо, але чомусь дуже прикро, що вже давно зникла звичайна людська Совість. Мабуть, ще з далеких двадцятих…
  
Сергій Гречуха. Краєзнавець.

скачать dle 10.4фильмы бесплатно
26-08-2015, 08:27. Переглядів: (1237). Коментарів: (0)

Комментарі


Схожі новини