Не маю права скаржитись на долю…..» - Максим Пресняков

Теги:
Не маю  права скаржитись на долю…..» - Максим ПресняковНе маю права скаржитись на долю
Отримав все та все ж нічим не володію
Бентежний той, хто нарікнеться мною
Адже життя пізнав, а ним я все ще мрію.


Ці поетичні рядки належать нашому односельцю Максиму Преснякову, капітану розвід роти 93 ОМБР, який рік тому загинув в АТО, виконуючи свій громадянський обов’язок воїна - патріота.

День 18 січня 2015 року ніколи не зітреться з нашої пам’яті і завжди буде нагадувати нам про цю велику втрату, втрату людини, який став сином - героєм для всіх мешканців села Мошни.

Рік… Важко повірити, що вже минув рік. Рік смутку, рік жалоби та нестерпного болю душі. Ця трагічна звістка сколихнула все село. Важко було повірити в те, що така молода, талановита, енергійна людина, надзвичайно відповідальна ніколи вже не приїде в село, ніколи не переступить поріг рідної домівки, ніколи не побачить найрідніших йому людей, не зустрінеться з друзями, з тими, хто його знав, любив, поважав, цінував за його чудові людські якості.

Саме під назвою «Не маю права скаржитись на долю…..» 17 січня у Будинку культури відбувся вечір-спогадів про Максима Преснякова.

Ми пам’ятаємо той день, холодний ,сумний, дощовий день. Сама матінка - природа плакала за ним, поливаючи землю дощем, коли сотні людей з засвіченими лампадами та свічками зустрічали в центрі села свого Героя, який повернувся, щоб навіки спочити в рідній батьківській землі. Ми не в силах змінити плин часу,бо все підвладно Богу,а він забирає найкращих. Нам залишилось лише пам'ятати та жити спогадами про Максима.

На зустріч з Максимом приїхало 27 його бойових побратимів та волонтери, щоб віддати шану своєму командиру, якого вони любили, як свого рідного батька, прийшли друзі та односельці, які шанують пам’ять про Максима.

Зі сцени лунали розповіді про дитинство, юність та нелегкий військовий та бойовий шлях нашого Героя. Наталія Вікторівна Майданік ,директор Мошнівської ЗОШ, розповіла про шкільні роки Максима, його характер,вподобання та мрії. Зачитала характеристику з його особової справи. Із відеофільму звучали спогади однокласників та вчителів.

Згадували свого командира теплими ,добрими словами його побратими: Сергій Ковальов - позивний «Єнот», Сергій Скуртол – позивний «Одеса», Олександр Березюк – позивний «Авторитет» та Олександр Бойко - позивний "Байкал".

«…Макс був хорошим, перспективним командиром, хоча і молодий, та перш за все ЛЮДИНОЮ… Ми багато разів сперечалися, навіть сварилися, мирилися,але виконували накази і завжди були поруч. Командир завжди був з нами. За це ми йому дуже вдячні. Завдяки йому ми залишились живими і маємо змогу радіти життю, обіймати своїх рідних…»

«Щоб у нас в армії усі такі командири були, як Максим Сергійович,… армія у нас була б найкраща у світі. Я особисто вдячний батькам командира, за те, що вони виростили такого сина. Земний їм уклін.!»

З теплотою в серці і по особливому згадували Макса і волонтери,зокрема Лідія Ковалевська ,координатор волонтерської організації «Допомога Українській Армії, «Максим – це командир з Божої волі. Мужній, порядний, розумний, завжди з посмішкою. Його не можна було не любити. Надзвичайно людяний, справедливий.»

Олена Задорожна,журналіст та волонтер: «… Є люди, які з перших хвилин знайомства, - "твої". Максим був таким. Йому боліло те, що відбувалося навколо, йому боліла країна і її люди….».

Координатор Жіночого батальйону волонтерів м.Дніпропетровськ, Наталія Коваль «…..Максим умів посміхатися очима. Здається зосередженим, серйозним, а очі добрі і посміхаються із середини…. Армія для Максима була всім – це його найбільша любов. У ставленні до підлеглих вражала насамперед повага особистості. Максим взагалі любив людей, усім прагнув допомогти.»

Ціною свого життя врятувати інше – чи не найбільший подвиг в житті?!!!.

Максим не думав про себе, про своє життя, майбутнє, а не роздумуючи кинувся рятувати свого пораненого побратима. А це був Едуард Панченко, молодий 23 річний ,тільки-но одружений боєць що уже чекав на поповнення в сім ї . На жаль Едік помер в госпіталі, але Максим , подарував їх сім’ї безцінні хвилини останніх зустрічей. Саме про це з вдячністю та повагою говорила Катерина Панченко –молода юна вдова померлого Едуарда. Сім’я Катерини Панченко та сім’я Преснякових тісно спілкуються та підтримують один одного в їх спільному горі . У кінці виступу Катя обіцяла згодом привезти свого сина на могилу до таткового командира і розказати про його подвиг.

Про Максима та його сім'ю не забувають не тільки односельці, друзі та побратими, пам’ятають і жителі області та району. Тож приємно було бачити, що на вечір завітали представники районної влади - Собко Олексій Петрович -голова районної ради, Коренюк Петро Володимирович-заступник голови районної державної адміністрації та Шимановський Володимир Михайлович, депутат районної ради.

Теплі, щирі слова подяки за сина – Героя та безмежна вдячність батькам Максима вкотре прозвучала з вуст сільського голови с. Мошни – Шкарбути Богдана Вікторовича «… Наша зброя – це пам’ять. Не матиме громада майбутнього, якщо не будемо пам’ятати своє минуле, не будемо пам’ятати тих хто захищав це майбутнє ціною свого життя. Тому наший обов’язок робити все щоб героїчна історія подвигу військовослужбовця Української армії, командира роззвідроти 93-ОМБР капітана Максима Преснякова , нашого земляка, наряду із славою подвигу наших дідів-прадідів –Радянських Воїнів Визволителів - передавалася з поколіннями. Давайте хвилиною мовчання, хвилиною пам’яті вшануємо нашого Героя- Максима Преснякова...».
Приємно родині,односельцям,друзям ,приємно побратимам знати,що їх командира пам’ятають і не забувають, а родину загиблого Героя підтримують.
Вийшовши на сцену,мама Максима Валентина Володимирівна,не змогла стримати сліз , сліз не тільки туги за сином,а й сліз вдячності всім присутнім в залі, всім, хто пам’ятає,згадує та пишається її Максимчиком. Це сильна жінка,яка живе тепер ,щоб зберегти пам'ять про синочка: «…Я знаю, що мій син не хотів би, щоб я плакала. Я маю бути сильна, заради нього…заради пам’яті про нього ». Максим підняв патріотичний дух жителів усього села,але особливо цінне те, що молоде покоління, учні нашої школи рівняються на Героя та на його подвиг. У невеличкому звіті школи присутні побачили ,усі від першого до одинадцятого класу пам’ятають Максима, побачили ,яка велика увага приділяється тут патріотичному вихованню молоді. Натхненниками такої великої волонтерської роботи у школі є Максим та його розвідрота, а організаторами - Леся Миколаївна Константинова, соціальний педагог, Наталія Вікторівна Майданнік ,директор Мошнівської ЗОШ 1-3 ст. та Віта Борисівна Гуля заступник по навчально-виховній роботі.

Максиме,пройшов рік,як ти не з нами. Важкий рік для нашої країни, страшний довгий рік без тебе для твоєї родини, рік смутку для твоїх побратимів, односельців, друзів. Ти дав нам зрозуміти, що в країні йде справжня війна, що гинуть захисники і що тільки об’єднавшись, ми зможемо пришвидшити кінець цій війні. Ти об єднав нас, згуртував у єдину команду,яка допомагала бійцям на передовій та в тилу. Ти став і для нас справжнім командиром. За цей рік ми не одноразово збирали допомогу нашим солдатам,і всі без сумніву відгукувалися на цей поклик. Ми не забували тебе цілий рік.

Центральна вулиця в нашому селі перейменована на честь Героя - вулиця Максима Преснякова, в день твого народження 22 травня в Мошнівській ЗОШ 1-3 ст. відкрили меморіальну дошку . Дякуючи тобі, ми знаємо,що таке військова професія розвідника, бо підготували вечір в честь тебе та твоїх побратимів присвячений Дню військової розвідки України.

Ти отримав високі нагороди від народу України та нашої держави. І перша з них – це орден Народного героя України.(посмертно). Це висока відзнака простого українського народу. У день вручення почесного ордену «Народний Герой України» Максима Преснякова Указом Президента України від 04.06.2015 року №311/2015 за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі було нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. (посмертно)

Спогади про життя Максима змінювалися фільмами, які змонтували в пам'ять про Героя односельці, побратими та волонтери. Звучали авторські пісні, в пам'ять про загиблих синів та вірші написані Максимом особисто.

Дякуємо і низько вклоняємося батькам Максима Сергію Борисовичу та Валентині Володимирівні за сина, СИНА-ГЕРОЯ!

Максим писав : «Не маю права скаржитись на долю….» - та він і не скаржився – жив і кохав… Він прожив коротке, але щасливе і насичене життя. Багато чого хотів,але не встиг: зняти фільм про армію, створити власну сім'ю, дописати вірші… Обірвалося життя, як недоспівана пісня – пісня, яку доспівають прийдешні покоління, несучи у пам’яті подвиг Максима, його добрі справи та безмежну любов до людей і рідної землі.

Таким Максим Пресняков житиме у наших спогадах

Ми відпускаємо твою душу, спочивай з миром, охороняй нас і допомагай нам з неба …..А ми разом будемо молитись за тебе, пам’ятати тебе, та житимемо від тепер спогадами…і сумом за тобою і горді тим, що ти наш земляк.

Пишаємось ми ! Пишається Україна! Вічна пам'ять!

Раїса Полатайко
Леся Гаврилюк

17 січня 2016 рокускачать dle 10.4фильмы бесплатно
18-01-2016, 16:15. Переглядів: (1368). Коментарів: (0)
Не маю  права скаржитись на долю…..» - Максим Пресняков
Не маю  права скаржитись на долю…..» - Максим Пресняков
Не маю  права скаржитись на долю…..» - Максим Пресняков
Не маю  права скаржитись на долю…..» - Максим Пресняков

Комментарі


Схожі новини