У вас вже не майно, а повіт­ря, – інвестор жителям Мошен

Понад сотня людей зібралася у Мошнівському будинку культури, що у Черкаському районі, для вирішенння долі власних земельних і майнових паїв. Це та частина людей, які висловлюють невдоволення господарюванням чинного на сьогодні орендаря їхніх часток у Мошнах.

Вести збори довірили голові народної ради Черкаського району Миколі Бабичу як людині активній та незаангажованій, що вболіває за громадські інтереси. Для початку селяни хотіли послухати звіт очільника спілки пайовиків села, проте він, як і на попередні такі зустрічі, не прибув. Громада запропонувала прикликати місцеву владу й дільничного міліціонера, аби допомогли пайовикам зустрітися з керівником спілки та розставити всі крапки над злополучними «і».

Новий сільський інвестор Олександр Перевізник, вийшовши перед учасниками зібрання, зізнався, що саме він ініціював таку розмову в рідному селі. Олександр Євгенович розповів: він родом із Мошен, тут живуть його батьки, родина його дружини. Налаштований на роботу на малій батьківщині, вже тут побудував дім для своєї сім’ї. Будівельник за фахом та родом діяльності, працює в обласному цент­рі, де зводить і ремонтує житлові будинки.

— Де ділося колгоспне майно і кому було продано? — прозвучало напівриторичне питання з уст молодого інвестора. — Пригадуєте, у 2001 році відбулося розпаювання майна місцевого господарства «Дружба» на 4,5 мільйона гривень. З них півтора мільйона тоді було оборотних ресурсів (у тому числі збіжжя, худоба), які безслідно зникли. Залишалося майна на три мільйони гривень, розпайованих між нинішніми власниками. Нашим підприємством придбано майнових акцій колишнього колгоспу «Дружба» на 2,1 мільйона. Залишилося у користуванні нинішнього господарника майна на 900 тисяч гривень. Хотілося б здійснити відповідний юридичний супровід та виділити на ці «векселі» громадське добро в натурі. Таким чином ми зможемо побачити, що було незаконно продано орендарями і що є в наявності.

— Ви всі мали на руках майнові сертифікати, які при розпаюванні були забезпечені майном, — інформував громаду далі Олександр Перевізник. — Сьогодні у вас вже не майно, а повіт­ря, тому що наші папірці з печатками нічого не варті. Певна група людей застосувала аферистичні дії, змінювала юридичні адреси й продавала. Ви є власниками майнових часток, тому маєте право вимагати чіткого їх визначення. Відверто кажучи, шукати рухоме майно нереально, бо воно вже порізане на металобрухт або зникло в невідомому напрямку. Можна врятувати нерухоме: тваринницькі приміщення, тік, консервний завод, який є в наявності. Я зі своїми партнерами купив колишні колгоспні будівлі 60-70-их років, сплативши власникам майнових паїв частину їхньої вартості. Хотілося б його вивести в натурі та повернути належне майно в спілку. Для цього, цілком очевидно, доведеться звертатися до правоохоронних органів, суду.

Щоб прокрутити ситуацію назад, учасники зборів проголосували за створення комісії з інвентаризації та передачі майна новому інвестору. Знайшлися добровольці з числа власників майнових паїв, громадськості, депутат райради. Далі обрали та уповноважили особу на представництво інтересів власників паїв у офіційних органах. Запропонували голові зборів Миколі Бабичу — як громадському активісту й людині незацікавленій (його пай переданий в оренду іншому господарю), і Микола Володимирович підкорився волі громади.

З багатьма мошнівськими селянами у новоствореного підприємства «Агротехсервіс-Мошни» вже підписані договори. Проте їх реєстрацію стримала реєстраційна служба за ухвалою суду про нібито підроблені документи.

— Нам перешкоджають у реалізації вашого законного права розпоряджатися власними паями, — сказав селянам директор новоствореного аграрного підприємства Юрій Бойко.

— Ваша активність змусила теперішнього орендаря виплачувати орендну плату, хоч і менше обіцяного, — ділилися наболілим люди із зали.

У відповідь представник цього підприємства розповів про те, що на руки селянам видається 5% вартості паю. Пшеницю роздають по тонні, 2-го класу, вартістю 3 тисячі гривень.

Схвильовані люди емоційно сварили нинішнього орендаря за ту класність виданого збіжжя та порядок оплати загалом:

— Мій дід покійний п’ятдесят років трудився в колгоспі, баба прикута до ліжка від непосильної праці, а нам за колгоспне майно ніхто копійки орендної плати не дав, — гукали із зали.

— Ми купуємо сіно, а тепер виявляється, що нам ще й належить по 30 соток лугів. До цього часу двадцять років ніхто не реєстрував луг. То ми ще й своє купуємо? — питали самі себе селяни.

— Де орендна плата за майнові паї за всі попередні роки, що тільки цього року почали начисляти? І то лише після того, як новий інвестор скупив їх частину, — запитання без відповіді.

— Куди зник найдорожчий з усього майна комбайн «Джон-Дір». Хто вирізав цілий консервний завод? Який злочинець продав дев’ять цистерн? Машини таємно поділили, а людям нічого. Обдурили та й по всьому…

— Чому в господарстві за увесь час змінилося вісім директорів, кадри не бережуть, не дають працювати місцевим людям, бо кажуть, що мошнівські люди — злодії? Зарплату видавали через «сбербанк россии», то ми, виходить, годуємо окупанта?

Здавалося, у схвильованих селян нагромадилося без ліку болючих питань, та ніхто не міг на них відповісти. Та й хто відповість, якщо не знайдеш крайнього…

— Попередньо я докладно вивчила ситуацію з різних сторін, — втрутилася в емоції депутат Черкаської районної ради Катерина Онопрієнко. — Справа навіть без фахового аналізу невтішна. Добре, що за людей заступився Олександр Перевізник. Він не лише хоче повернути громаді наше законне майно. Новий інвестор стоїть на правильному шляху, і правда за нами. Треба вклонитися цій людині, яка вкладає свої кошти у гарну громадську справу і хоче відродити село. Вони не передадуть наші землі в суборенду «Нашій Рябі», і їм потрібно довіряти.

— Вам дуже повезло цього року: маєте нагоду двічі отримати орендну плату, — пораділа за людей депутатка. — І не питайте, куди йти за належною платою. Йдіть і забирайте — і там, і там… Усі зобов’язання по договорах: і попередні, і теперішні повинні бути виконані. Тим більше, що новий інвестор підписує договори оренди землі на кращих умовах: відсоток орендної плати удвічі більший. За проханням пайовиків, з договору вик­лючено пункти про можливість передачі земель у суборенду та неможливість зміни їх цільового призначення.

Серед важливих питань виникло проблемне узаконення сільського сміттєзвалища, що дошкуляє громаді. Нове підприємство взялося у рамках соціального проекту довести непросту справу до завершення.

У прагненні надати інформацію з двох сторін — нинішнього й майбутнього орендаря, які претендують працювати на землях села Мошни, — редакція звернулася до упов­новаженого представника сучасного орендаря земель у Мошнах. Представник спочатку погодився, але з невідомих нам причин зустріч так і не відбулася.

Висновок з усього один: Україна вже не та, і час вже не той, і люди прозріли. Перестали боятися, перестали мовчати. Чимало власників земельних і майнових паїв — спадкоємці колишніх колгоспників, люди професійні й грамотні, вміють аналізувати, захищати власні інтереси та позицію громади. Хвилюються за долю рідного села. Стають господарями.